Багато років я вже не приїжала у своє рідне Буштино. Та війна, яку _росія поширила на всю територію нашої України, змусила нас стати переселенцями. Звичайно, не в таких умовах я хотіла показувати своїй дитині мою Батьківщину, але маємо, що маємо. А, оскільки проектування зараз не на часі, то хоча б помандруємо трохи моїми рідними місцями.

Люблю море, але не люблю курортні містечка. Люблю природну тишу і чистий шум моря без попси, людей.

Саме таке місце я знайшла на околицях Приморського Посаду - це курортне містечко на березі Азовського моря у Запорізькій області. Мені дуже подобається приїжджати сюди гуляти або скандинавити.

На околиці с.Зарічне (Мелітопольський район, Запорізької області) в долині р.Юшанли знаходиться парк "Еліта". Він був заснований у 1880-х роках землевласником Генріхом Реймером. Потім перейшов у власність Генріха Классена. Поруч з парком знаходилася садиба барона Классена. Рослини для парку привозили із Бердянського лісництва, а також із закордону. У парку був штучний ставок з човниковою станцією.

Відкрила для себе цікаве місце - старий двоарковий міст прямо серед поля. Знаходиться поблизу села Федорівка, що розташована трохи північніше міста Мелітополь, Запорізька область.

Коли маєш щире бажання, весь всесвіт повертається до тебе і допомагає його здійснити. 

Одного спекотного літнього дня директор сказам мені, що, зазвичай, у кінці серпня вся фірма йде у відпустку. Отже, я почала придумувати, як так гарно провести ці серпневі дні - поїхати в Карпати чи печери Західної України, чи, може з велосипедом кудись поїхати? І поки я все обмірковувала, мені подзвонив Коля Алєксєєв і запропонував поїхати з ними в печери (вони - це спелеологи і інстуктори Мелітопольського центру туризму та їх учні).

Вже третій рік я живу в Мелітополі. Переїхала сюди із нашої столиці - Києва, де прожила 14 років. Іноді мене питають, чи я не сумую за Києвом. Ні, не сумую. Мені в Мелітополі дуже подобається. Тут мій дім. Тут спокійно і гарно. Тут нікуди не треба поспішати.  Велосипедом з одного кінця міста в інший я їду годину. Не відчуваю столичної метушні. А ще тут море квітів, винограду і сонця :)

Мелітополь - "медове місто" (від грец. Μελιτοπόλη) - розташований на півдні Запорізької області на березі колись судноплавної річки Молочна, що впадає в Молочний лиман. Деякі мої знайомі плутають Мелітополь з Маріуполем. Маріуполь - це Донецька область і він знаходиться на березі Азовського моря. А від Мелітополя до Азовського моря майже 40 кілометрів.

Населення Мелітополя складають українці, росіяни, білоруси, болгари, татари, цигани (може є і інші національності - мені це не відомо). Більшість людей, у т.ч. і українців спілкуються російською мовою. Навіть в державних закладах. До недавнього часу навіть різна документація велася російською. 

Метою цього блогу є показати місця, які в Мелітополі мені подобаються.

Захід сонця - це завжди красиво. Я дуже люблю спостерігати як сонце, скочуючись спати, розфарбовує небо, хмари і землю у різні кольори. На природі і в місті завжди можна знайти гарні кадри.

Усі фото зроблені в м.Мелітополь впродовж 2015-2017 років під час наших з Рімою прогулянок.

Три місяці тому написала, що хочу приїхати на Кам'яну Могилу велосипедом. Так от, не пройшло і трьох місяців, як я здійснила своє бажання. Ми вже придбали заднє велокрісло для Ріми, дочекалися осені (влітку тут можна їздити велосипедом тільки з дев'ятої години вечора до сьомої години ранку :) - ну це так - на мій погляд), а ще на території заповідника планувалося провести тематичне свято «День степу».

Вперше в житті побачила таку велику осу - довжиною близко 3 - 3,5 см.

Дуже гарна, але зовсім не хотілося спостерігати, як вона буде літати. Мені пощастило, що вона саме вечеряла, тому і вдалося пофотографувати її.